Еді п. Найшвидше викинь геть мене із краю Там, де б я й голосу не чув людського, К р е о н. Це б я вчинив, будь певний, та вперед Спитати треба в Бога, що нам діять? Е ді п. Та ж Божий суд вже звісний нам і ясний Поганий батьковбійця мусить згинуть. К р е о н. Так сказано було, та як тепер Річ стала, ліпше нам ще раз спитати. Е д іп. Ще раз о мні пропащім вам питати? К р е о н. Вже ти тепер на Божу волю здайся І Едіп. Ще об однім прошу й напоминаю: Цю, що там в домі, поховай, як знаєш! Для власної рідні вчини, що слід. Та щоб мені позволив в собі жить Ней рідний город, я цього й жадать е можу. В горах жить мене покиньте, В тім Кітероні моїм, що отець І мати призначили ще живому На певний гріб. Отам нехай я згину, Де погубить мене вони хотіли! Та це я знаю: слабість, ні припадок Мене не доконає, смерть мене лишила Найтяжчому стражданню на поталу. 310
