Та вже яка там буде наша доля, Нехай і буде! Та ось діти… Ну, Про хлопців ти, Креоне, не турбуйся! Вони мужчини. Де їх кине доля, Зуміють раду дать собі в життю. Та ті нещасні, бідні дівчата Мої! Ніколи батько до стола Без них не сів, і що я їв, те саме Й вони все їли… Дбай о них, Креоне! Ох, рад би я ще їх обнять руками, Оплакати їх долю нещасливу! Ох, приведи їх, пане мій шановний! Креон відходить у палату. Коли руками їх діткнусь, ще раз Почую, що вони мої, мені Здаватись буде, що їх бачу в вічі! Слухав мовчки. Креон в дочками Едіповими, Антігоною й Ісменою, виходить із палати. Та що це? Боже мій! Невже ж я чую, Як плачуть ті голубочки мої! Невже ж Креон мав милість наді мною, Прислав мені мої наймильші діти? Чи правда це? Креон. А так. Це я зробив, Пізнавши це палке твоє бажання. Е д і п. Бог заплать же тобі за цей твій труд! І хай боги тобі шлють ліпше щастя, Аніж мені! Гей, дітоньки! Де ви? Ходіть сюди! Ось тут 1 Хай вас діткнуся Оцими братніми руками, що, Як бачите, у вашого вітця 311
