Згасили ясні до недавна очі 1 Отець ваш, діти, сам не бачучи И не домірковуючись того, сплодив В.ас з тою, від котрої й сам родився! Я гірко плачу — бачить вас не можу 1 — Коли подумаю, яке гірке Життя прийдеться вам вести віднині Поміж людьми! Не буде товариства У городі, ні празника, ні збору, З котрого б ви додому не вертали, Сльозами миючись замість утіхи. А як прийде пора вам вийти заміж, То хто ж поважиться, мої голубки, Взять вас а з вами взять усю ту ганьбу, Що к вашим родичам і к вам прилипла? Бо чи ж хибне тут хоч одна огида? „Ваш батько батька вбив і мужем був Своєї мами, що його родила, І сплодив вас з тієї, від котрої І сам на світ прийшов“. Отак то будуть Злословить вам! То й хто ж вас так візьме? Ні, не візьме ніхто, мої сирітки! Зів'янете самотно, без утіхи І без подружжя! Сину, Менекенку! Ти їм тепер один лишився батьком, Бо ми, що сплодили їх, ми обоє Погибли! Так не дай їм хліба жебрать, Не дай блукать без мужа! Бо й вони ж Твоя рідня! Не дай їм побиватись Таким же горем, як і я! Май милість Над ними! Бач, вони ще молоденькі, Безпомочні, як ти їм не поможеш. Дай руку, благородний мужу, що Мені це прирікаєш! Вам, о діти, Я не одну би дав іще науку, Якби її могли ви розуміти. 312
