ПРОЛОГ1 При стінах храма Руїни єрусалимського храма. Серед роввалин туг і там виростав бур ян та корчі. Головна стіна тягнеться поперек сцени. Під нею лежать і клячать купки жидів, чоловіків і жінок, рівних літ. Матері уцитькують дітей, старці з подорожніми палицями і клунками на плечах, мужі а руками пообвиваними ремінем, у поставах як при молитві. Дехто лежить на землі й б'є чолом об мур або об землю. Інші в німому болю сидять і тупо дивляться перед себе. Пізно, вечорів, звільна стемнювться. Один голос. Де твій храм, о, промов нарешті! Де твій кивот заповіту, де твої обкурені вівтарі? Де співи псалмістів у святих хоромах? Де твій архієрей, що молився за ввесь народ в день примирення? Де твої пророки, де твій король, де сила твойого народа? 1 Подаючи тут перекладом кілька розділів із найновішого великого твору чеського поета Ярослава Врхліцького „Bar-Kochba", пригадавмо його історичну основу. По зруйнуванню Єрусалима Титом минуло 50 літ. Жиди, рогсипані по цілій Римській імперії, почали знов буритися і, нарешті, 133-го року вибухло в Палестині нове грізне повстання. На його чолі станув якийсь Бар-Кохба, прогнав римського легата з Єрусалиму, здобув кілька фортець і здужав продержатися майже рік проти напору римських легіонів, поки вкінці укріплений і боронений ним город Бетар не впав у руки 317
