Другий голос. Мовчиш, а руїни говорять за тебе. Де був кивот, там гніздо лисиці, а серед каміння збурених вівтарів криються гадюки. Замість співу исалмістів лунає ридання вигнанців і голодних путників, замість архієрея і пророків купи жебраків б'ють головами до німої стіни. Твій король у ШеоліŁ, а сила твойого народа, то наруга над ним. Усі. Горе! Горе! Горе! Один голос. Як збіжжя під ногами женця, падемо без від- нору. Чужі вогні жруть наші міста і села, чужинець сидить за столами наших батьків і псів своїх годує вечерею наших дітей. Наш плач б‘е до брам неба, а ти мовчиш уперто. Другий голос. Римський вояк ходить там, де Левіти купалися перед святою жертвою. Твоє сонце гляримлян. Бар-Кохба скінчив самовбивством, жидів покарано удруге, ще тяжче, як за Тита. Це історична основа поеми. Та Врхліцький зробив головним її героєм не самого силача і вояка Бар-Кохбу, а високо вченого столітнього рабіна Акібу, що ніби то був душею цілого цього руху, хоча історичні досліди виказали, що рабін Акіба не мав а Бар-Кохбовим повстанням нічогісінько спільного (див. статтю „Аківа“ в Гаукковій „Realencyklopädie für protestantische Theologię und Kirche“ т. І). Що в поемі Врхлі- цького гудуть—де тихше, де голосніше—тони сучасних поетові болів, змагань і розчаровань, цього не треба й зазначувати. Власне ті ліричні тони оживляють його поему, як це бачимо ось тут у майстернім прологу.—/. Ф- 1 Шеоль—жидівський Гадес. 318
