М і р і а м. У тих руїнах, так як і інші. Бар-Кохба. Як інші — ну, то плачмо і нарікаймо! Вмішується між розжалоблений народ. Звільна нарікання притихають. Люди підносяться і виходять із руїн. Стемню- вться що раз більше. Швидко лишається на місці тільки Міріам і Бар-Кохба. Вона сідав знесилена, хлопчик тулиться до неї, опирає голову їй на груди й засипає. Крізь пітьму проблискує велика звізда саме над чолом Бар-Кохби. З противного боку вертають А к і * ~ і М е й р. А к і б а. Утих їх стогін і псалми плачливі, І на руїнах засідає ніч. Всі розійшлись, лиш самота лишилась. М е й р. Хтось ще тут є, равві А к і б а. Так, жінку бачу я. М е й р. А хлопчика не бачиш коло неї? А к і б а. Так, правда. Спить ось, тихе чудо неба. Помалу йди, щоб не збудить його,— Дитячий сон, то святощі землі. М е й р. Спокійно спить — і в сні зідхае мати. 326
