А хто жінки, закопані по пояс Під мужами, будуть шакалам жиром. Від мук лише ще можна вам спастися Признанням щирим, та ніяк від смерти. Мов, діду І Всім, мабуть, ти голова, Мов перший, як повстала думка ця, Що було першим приводом до бійки Між римським БІЙСЬКОМ і жидів юрбою? Старець. Що маю мовить? Ти ледве повіриш, Та я скажу по правді. Вчора в той час Я був щасливий батько й тесть щасливий: У нас було весілля в домі, гучно Ми йшли, щоб обряд довершить святий, Та, нам на горе, здибав нас на шляху Ряд римських піхотинців. Ті завзято Наскочили на дружб, що, задля жертви, Як наш святий наказує обичай, Несли два птахи, білі голубиці; Пташат їм вирвали, здавили горло І серед грубих жартів нуж тручати Із рук до рук, а далі і під ноги. Тут наші сперлися, мечі заблисли, У відповідь каміння засвистало, І римський ряд побитий геть розбігся. В порядку ми до обряду пішли, Що виконаний був без перешкоди; Аж уночі, як при пирі весільнім Сиділи ми, прийшли значніші сили, Дім запалили нам над головами І в хату впали з голими мечами. Рубали всіх, хто їм попав під руки, Нас пов'язали й привели сюди. Оце тобі вся річ по щирій правді. 350
