Я втрачу зорі, втрачу сонце красне І блиск його сцілющий і гарячий. Сліз джерело пливе і не вгаває І ясність денну тьмить перед очима, І океан, здається, доливає. І так осліпнуть мушу я во вік! Даремно ждав найти когось між вами, Щоб допоміг спинити сліз потік. Шостий сліпець осліп через те, що пролив так багато сліз, що висохла вся вохкість, якої посередництво потрібне не тільки для самої зорової сили, щоб могла проявляти себе на- зверх, але крізь вохку матерію, що сціплюе з собою різні і супротилежні частини, мусить також проблискувати зверхнє світло і всяка видима форма. І так його серце мучиться, а йому не лишилося пільги, яку біль знаходить у сльозах: бо джерело сліз знищене перемогою інших матерій. Цей стан зможете оцінити з ось яких його віршів: Шостий сліпий. Ви згасли, очі! Висохла криниця, В якій душа всі образи єднала; Розбилось дзеркало, в якім блищиться Ввесь світ, кришталь прозорий тьма заслала. Навіки висохла (бо на вид того, Що покохав, я плакав без упину), Живий кришталь, що серденька мого Вогонь гасив, проливши лиш сльозину. 373
