Тепер напомацки я мушу йти, Хоч рад би, ах, пролинути, як птах, Крізь вир пекельний цеї темноти! О, покажіть мені, сліпому, шлях, Бездонну nponaGTb щоб найти мені І смерть в її прийняти глибині І Дальший утратив зір через надмірний вогонь, що, повстаючи з серця, знищив наперед у нього очі, а потім виссав усю решту вохкости закоханого, так що тепер, спопелілий від полум'я, він уже не той сам, бо ж сила вогню розкладає всі тіла на їх атоми й переміняє на порох, не зліплений докупи, бо атоми тільки при помочі плинної матерії (води) можуть згущатися і творити одностайну цілість. Та проте він не позбавлений почуття найсильнішого вогняного палу. От тим то в кінцевих віршах він просить дати йому широке місце для проходу, бо кожний, кого б захопило його полум'я, зараз зробився б таким самим, як і він, і терпів би від пекельного полум'я дужче, ніж від студеного снігу. Він мовить: Сьомий сліпий. Крізь мої очі відблиск красоти Ввійшов мені у серце й розпалив У нім вогонь, якого дикий зрив Вохкії очі знищив до цяти. ІІ далі палячи, вкінці зсушив У тілі вохкість, всю злизав лакомий; Без елементу, що зці.пля атоми, Я пил мілкий, щоб вітер ним крутив. 374
