То ж хто від горя хоче бути вольний, Набік! Заким вас полум'я займе, Прохід широкий отворіть вогневі! Бо жар такий палкий пройма мене, Що проти нього сам вогонь пекельний Здається, мов мороз підбігуновий. Далі йде восьмий, якого сліпота спричинена стрілою, що пустила любов через очі в його серце. От тим то нарікає він не як сліпий, але також як ранений і його пекучий біль такий великий, що, по його думці, більшого вже й нема. Його чуття виливається ось у яких віршах: Восьмий сліпий. Із засідки злий бог пустив на мене Стрілу прегостру із свойого лука Підступно—і з обох очей герлене Враз бухло джерело. О, біль! О, мука! В тій хвилі зранений і осліплений Я став рабом любви. Аж на дно серця Стріла запала. Ах, і не уйметься Ніколи вже безмірний біль скажений! О, слухайте, боги, герої, люди! Скажіть, чи де в ефірному просторі, Чи на землі, чи в мрії хоч страшній, Хоч між проклятими, що в вічнім горі Живуть за бунт Гігантів—будь де буде! Чи чув хто де про біль такий, як мій! Вкінці приходить іще один, в додатку ще й німий, бо те, що рад би висловити, не сміє сказати, щоб не збудити ураз і гніву. За 375
