Торквемада. Той не є муж Божий, Хто не муж людський. Я такий муж, я! Ад із своєю чорнотою грозить Усьому світу; я лікар з руками Кривавими. Я лагідний, лікую, А виглядаю страшно. З жахом рину В страшнеє милосердя те правдиве, Діяльне; так, я у безодню рину, А ця безодня, то любов. Франціск a Paulo. Не розумію. Молімося! Клякає перед вівтарем. Т орквемада. Колись, одного дня,— Я молод був, ще тільки що надів На себе рясу, і знайшов у церкві Хреста святого у Сеговії Гльоб, де зображено ввесь світ і всі Держави, ріки і ліси, всю землю, Дві копи царств, країв, гряниць і міст; Сніги на скранях гір, острови в морі, Безодні всі, куди з великим шумом Летить безмірний рід людський юрбами У тьму. Ти знаєш, отче, кожний цісар, Язичник чи христіянин, держить Подібний гльоб у руці. Отож і я Окинув зором вид отой — ввесь світ, Всі пояси його і всі народи: Европу, Африку, ще й Індію, Де сонце сходить рано, й я сказав: „Я мушу стати паном того всього! Я мушу цим усім заволодіти 402
