Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 19. Переклади (1960).djvu/411

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

Кохаться з нею? Те-те-те! Ото б я Був дурень. Я бажаю жить. Ідіть, Спитайте сокола, орла, шуліку, Чи вільно їм втішатися тим тілом, Яке їх сплодило, і чи вони питають, З якого жертва їх гнізда? А ви За те, що носите цей чорну рясу, А другий білу, вбили собі в ум, Що слід вам буть дурними й боязкими, І очі жмурити перед безмірним Тим скарбом щастя, що вам світ безумний Дає до рук. Та майте ж трошки глузду! Користуйтесь часом. Адже ж по смерті Нема нічого, то хоч жиймо добре! Ось заля балева валиться і стається Могилою; той мудрий, хто йде в гріб, Танцюючи. Служіть мені до учти! Коли спотребиться сьогодні для кого Отрута на приправу—подавайте. Що там мені смерть інших? Я живий. Я почуваю голод ненаситний, Палкий, безмежний. Я мерця забуду, А Бога знать не хочу. Так, ввесь світ Для мене—овоч, і я з'їм його. Поки живу, спішуся буть щасливим, А як умру, то Й так вгечу від нього. Відходить. Франціск a Paulo до Торкаемадн. Хто цей бандит? Т о р к в е м а д а. Мій отче, це ж сам папа. Перекладено ІЧОГ» р. 410