І ще отак готівкою, на руку, Немов та правда — червінець. Якби ще Той давній був, що на вагу кидали, То ще б у йшло. Така ж нова монета, Якої вартість — стемпель, і яку На дошці лічиш,— це не та вже правда. Як золото в мішок, то так би правду В голову сипать? Хто ж із нас тут жид? Чи я, чи він? Та ну! А, може, він Не справді правди хоче? Може, він Ту правду лиш як лапку заставляє? Ні, це підозріння було б занадто Низьке! Низьке! Чи для високих є що Низьке? Це так, це так! Він ломиться В отворенії двері. Хто приходить, Як друг, той стукає вперед і слуха! Тут обережним будь! А як? Остатись Запеклим жидом, це вже не уходить. А спекаться жидівства — це ще менше. Чому ж ти не мусульманин? Ось сук! Та ось рятунок мій! Не лиш дітей казками Зацитькують. Іде! Нехай приходить! С а л я д і н входить. (Тепер тут поле чисте)—Ось я тут, І чейже не за швидко? Ти вже все Обміркував як слід? Ну, говори ж! Ніхто нас не почує. Н а т а н. Хай би хоч Ввесь світ нас чув! С а л я д і н. Так певний ти, Натане, Свого діла! Га, оце мені 417
