Знаходжу лік, цей свіжий подих неба, Солодкий, чистий подув поранковий. Тут дай мені віддихаться! Сьогодні Цей люд святкує празник свого бога Дагона, праця всяка спочиває. Нерадо дав мені цей відпочинок їх забобон; тому ж я, скоро вільно, Тікаю геть від гомону людського І в самоті спішу тут заховатись, Щоб трохи відпочить—спочити тілом, Бо для душі нема мені спокою Від дошкульних думок, що наче рій Роздразнених шершенів, скоро тільки Мене самого вбачуть, натовпом Густим на мене пруться і минулі Часи мені виводять перед душу, Чим я колись був і чим став сьогодні! О, пощо вродження моє два рази З небес благовістив той ангел, що Нарешті на очах моєї неньки Із вівтаря, де жертва ще горіла, Мов стовп огнистий, полум'ям піднявся І вгору линув? Пощо заповів він, Що я діл славних доконати маю И добродійства для роду Авраама? І пощо той наказ і розпорядок, Плекать мене як вибранця Єгови, Призначеного на велике діло, Коли судилось так мені вмирати Одуреним, в кайданах, світлі сонця Позбавленим, дивовищем та глумом Людей ворожих? Богом дану силу Терять у ланцюгах, в важкій роботі! Преславну міць збувать на труд звірячий, В пониженню ще нижчім, як невольник! Обіцяно було, що я Ізрайля 428
