Мав слобонить з ярма філістимлянів… О, запитайте нині: де той сильний Освободитель? В Газі ось, сліпцем, З рабами жорна крутить, сам у путах У філістинському ярмії Та годі! Не смій так скоро в сумнів подавати Обіцянок небесних! А як все це горе На мене впало лиш за власні хиби, То на кого й жалітися мені, Крім на себе самого, що не змігся Те вберегти, в чім крився скарб великий Тієї сили, що мені був даний Під тайною великою. А я, Слабий, безтямний, як це легко втратить, Я мусів жінці тайну цю відкрити, її слізми й благаннями розм'яклий! О, слабодух я у міцному тілі! Що варта сила, як із нею в парі Не йде премудрости два рази стільки! Важка, туманувата, незугарна, У гордощах себе самої певна, Та на найменшій перешкоді впасти Готова, не до володіння здібна, А лиш до служби, де одна премудрість Всевладно порядкує. Бог, що дав Мені цю силу, і хотів при тому Вказать, який слабий це дар, вложив її мені в волосся. Та мовчу вже! Не слід мені на прю ставати з вишнім І суд його відсуджувать, бо, може, Він мав мету, якої нам не збагнуть. Досить, що сила, то моя загибель І джерело всіх моїх мук, так лютих І так важких, що щоб одну з них, кожну Оплакати—життя людського мало. Та над усі найтяжча ти мені, 429
