Менандрові польський учений L. Sternbach, а власне „Menandrea* (Rozprawy і sprawozdania Wydziału filologicznego Akad. Um. т. XV, ст. 320 і далі, і „Curae Menand- reae“ тамже т, XVII і „Schedae Menandreae“. Із новіших німецьких праць варто зазначити Th. Kock, Die Sammlungen Menanderische Spruchverse, друковану в спеціальнім журналі Rheinisches Museum 1886, т. XLI ст. 85 і далі. До слов'ян доходили грецькі збірки Менандрових сентенцій із Візантії від самих початків ііисьменського руху, і то в двоякій формі: окремо п. з. „Мудрость Менандра“, або розсипані в різних редакціях 'фльорілеґій, що мали у нас у старовину назву „Пчела“. Одні й другі дійшли до наших часів у досить многих копіях у болгарських, сербських та українських редакціях. Найважніші публікації: „Мудрость Менандра по русским спискам“, як 88 число „Памятников древней письменности“, видаваних петербурським Обществом любителей древней письмен* ности“, в р. 1892. Для видання використано один рукопис XV в., два XVI і один XVII в. Рівночасно з цим виданням опублікував В. Яґіч у віденських Sitzungsberichte der philosophischhistorischen Classe der Akademie der Wissenschaften, Bd. 128 (Wien 1892) свою основну студію „Die Menandersentenzen in der kirchenslavischen Übersetzung“ (ст. 1—104), до якої додано на 90—103 церковно-слов'янський текст Менандрових приказок. Дещо з Менандрових приказок, а власне те, що війшло в склад староруської ,,Пчельі“ опублікував 1893 р. в Петербурзі В. Се м єно в п. з. „Древняя русская Пчела по пергаментному списку“. Найновіші праці, присвячені тій темі були писані М. Н. Сперанським, а власне його стаття „Разуменія единострочньїя Григорія Богослова и Разумьі мудраго Менандра“, друкована в „Изв'Ьстіях отд'кленія русскаго язика и словесности Имп. Акад. Наук, 1898“, т. III, ст. 541—559 і простора книга „Переводние сбор- ники нареченій в славянорусской письменности. Изсл'к- дованіе и тексти. Изданіе Имп. Общества исторіи и древностей російских при московском университегЬ. Москва 1904“. Для перекладу Менандрових приказок, поміщеного в оцій книжечці, я покористувався головно текстом Ягіча, з якого сюди війшла перерібка 106 чисел; решту (ЗО чисел) узято з тексту, поміщеного в вище наведеній книзі Сперанського на ст. 407—410. Оба петербурзькі видання були мені недоступні. Львів, дня 5 квітня 1911. 437
