Один знахідник, ти при тім не був, Ти хочеш сам для себе все, мені ж Нічого не лишаєш? От таке то! Я часть тобі віддав того, що мав, По добрій волі: хочеш, то й держи. А ти не в той бік. Жаль тобі—віддай Мені назад, то ти нічого в мене, А я нічого в тебе не забрав, Ти ж хочеш все, одную половину В дарунку, а другую вже насиллям. Так має буть? Конець мойому слову. С м і к р і н. Він виговорив. Ти все чув, як слід? Ну, за тобою слово. С и р і с к. Добре, я скажу. Сам на сам муж цей те дитя знайшов. Все, що сказав тут, це достотна правда. Так все було, мій батьку, не перечу, Благав я і просив, аж поки він, Нарешті, дав мені дитину. Правда, Вівчар сторонній з уст його чув власних Товариш—і сказав мені: при тій Дитині він знайшов цінні прикраси. Жадати їх сам хлопчик тут явився. Жона, подай мені до рук дитину! „Те ожерелля, знак цінний, з якого Мене пізнать, віддай мені, Даосе“! Це мовить він. „Не на мою оздобу Був він при мні, ані на мій прожиткок“. Те саме домагання ставлю й я; Його опікун я тепер, ти сам Мене зробив ним, дав мені його. Ти ж, пане, розсуди, як це по твому,
