А л ь б e p. Та слухай! Не стид тобі не виручити свого Приятеля? С о л о м о н. Клянуся вам— А л ь б е р. Та годі, годі! Тобі потрібно заставу? Дрібниця! Що маю дать в застав? Чи свинячу Ню шкіру? Якби міг Ті заставить, родав би вже давно. Чи слова Лицарського тобі, собако, мало? С о л о м о н. Поки живі ви, ваше слово, пане, Значить багато. Наче талізман Воно вам відімкне всі скрині всіх Фламандських багачів. Та як його Передасте мені, жидкові бідному, А тим часом умрете—крий вас Боже!— Тоді в моїх руках воно лиш буде Як ключ від скриньки, киненої в море. А л ь б е р. Чи ж мій отець переживе мене? С о л о м о н. Хто зна? Днів наших ми числить не можем. Ще рано цвів юнак, під ніч умер, І ось його чотири старчики Несуть на плечах згорблених до гробу. Барон здоров. Дасть Бог, літ десять, двадцять І двадцять п'ять і тридцять проживе. 468
