А л ь б e p. Та брешеш, жиде! Та за тридцять літ Мені вже п'ятдесят мине, тоді На що мені й ті гроші? С о л о м о н. Гроші! Гроші Все, в кожному віці здадуться нам. Та молодий у них шукає слуг Проворних і, не жалуючи їх, Шле їх сюди й туди,—але старий В них бачить вірних другів і пильнує їх, наче ока в голові. А л ь б е р. О, мій отець Не бачить в них ні другів, ані слуг, Лише панів, і сам він служить їм. І як же служить! Як алжірський раб, Як пес на ланцюзі. В нетопленій Коморі він живе, лиш воду п'є, їсть сухарі, всю ніч не спить, усе Лиш бігає та лається, а там У нього в скринях золото спокійно Лежить собі. Мовчи! Колись таки Воно мені послужить і лежать Забуде. С о л о м о н. Так, на погребі барона Проллється більше грошей, аніж сліз. Дай Боже вам якнайскоріше спадок! Амінь. А л ь б е р. 469
