Змією, що розтоптана людьми, Пісок і порох гризучи, здихає? Ніхто! Та ось тепер я сам скажу: „Я завидник!“ Завидую глибоко, До болю лютого завидую. О, небо І Де ж правда та, коли святий твій дар, Коли безсмертний геній, не в заплату За самозречення, любов гарячу, За працю, за зусилля й молитви, А окружає голову безумця, Гуляки легкодушного? О, Моцарт, МоцартІ Входить Моцарт. Моцарт. Ага, побачив! А я ось хотів Тебе нежданим жартом угостити. С а л ь є р і. Ти тут? Давно? Моцарт. Ось що прийшов. Я йшов До тебе, ніс тобі щось показати, Та переходячи попри гостинницю, Почув гру скрипки. Ні, друзяко мій, Мабуть смішнішого нічого зроду Ти не чував. Сліпий скрипаль в шиночку „Vol che sapete“ виграє 1 Чудово! Я не втерпів, приводжу скрипаля, Щоб штукою його тебе вгостити. До дверей- Війди! Входить сліпий дід аі скрипкою. Заграй нам дещо з Моцартаї Скрипаль грає арію з .Дон Жуана“, Моцарт сміється. С а л ь є р і. І ти сміяться можеш? 486
