Ця сторінка ще не вичитана
М о ца р т сідає до фортеп'яна. Представ собі—кого би? Ну, хоч мене, лише молодшим трохи, Закоханого—не зовсім, а трохи— З красунею, чи з другом—хоч з тобоюі Я втішний… і нараз гробовий привид: Померкне сонце, або щось подібне. Ну, слухай же! Грає. С а л ь є р і. І з тим ти йшов до мене, І міг спинитися біля шиночка, І слухать скрипаля сліпого? Боже! Ти, Моцарте, негідний сам себе. М о ц а р т. Що ж, гарно? С а л ь є р і. Ой, яка ж тут глибина! Яка тут смілість і яка тут стрійність! Ти бог, і сам мабуть не знаєш того. Та знаю я. М о ц а р т усміхається. Чи справді? Може й так, Та божество моє голодне трохи. С а л ь є р і. Послухай, пообідаємо разом В гостинній Золотого Льва. М о ц а р т. Г аразд! Я рад. Та тільки збігаю додому 488
