С а л ь є р і. А, Ти пишеш Requiem? Віддавна? М о ц а р т. Давненько, тижні три. Та дивне диво… Я не сказав тобі ще? С а л ь є р і. Ні! М о ц а р т. Послухай! Три тижні тому пізьо я додому Прийшов; мені сказали, що до мене Хтось приходив — чого, невідомо. Який хосен, чи Моцарт буде жить, І що йому до мене? Другий день Той сам зайшов до мене й не застав Знов. Аж на третій день, коли з малим Синком я забавлявся на долівці, Мене покликано. Я вийшов. Чоловік, Увесь у чорнім, чемно поклонився, Замовив Requiem у мене й геть пішов. І зараз я до писання засів, Та відтоді мій чорний чоловік Не приходив до мене. А я й рад. Мені було би жаль розстатися З тим моїм твором, а мій Requiem Готов уже зовсім. А я тим часом — Що? С а л ь є р і. Моцарт. Та ніяково мені признаться… 491
