Ви раді даром забаги його Сповнять, готові висіти ввесь день На шиї в милого коханчика, А той коханчик—глянь, і вже пропав, І слід за ним застив, а ти, дурна, Лишилася ні з чим. Ой, глупі ж ви усі Чи я не говорив сто раз тобі: „Ей, доню, бережись, не будь дурна І не прогав свойого щастя ти! Не випускай із рук князя та з дуру Не погуби сама себе!“ Що ж вийшло? Сиди тепер та вічно плач за тим, Що вже не вернеться. Дочка. Чому ж ви, тату, Гадаєте, що він мене покинув? Мельник. Чому? Тому! Та скільки раз бувало В неділю приїздив він до млина? Та що в неділю? Кожний Божий день, А іноді й два рази в день. А далі Став приїздити рідше все та рідше. І ось уже дев'ятий день минув, Як ми не бачили його. Що скажеш? Дочка. Занятий він. Чи мало в нього діла? Та ж він не мельник і вода за нього Не робить. Часто він казав мені, Що в нього праця тяжча від усіх. М е л ь н и к. Е, вір йому! Хіба князі працюють? І що їх праця? Лисів, заяців Тровить хортами та бенкетувати, 498
