Ця сторінка ще не вичитана
Не бачили очей пресвітлих ваших. Піду зготовити вам почастунок; Відходить. Дочка. Нарешті ти про мене нагадав! І чи не стид тобі так довго мучить Мене пустим ожиданням жорстоким? І що мені на думку не спадало! Які страхи не страшили мене! То думала, що кінь тебе заніс В болото або в пропасть; що ведмідь Тебе в дрімучім лісі розірвав; Що ти недуж; що розлюбив мене… Та слава Богу, ти живий, здоров І любиш все по давньому мене! Чи правда? Князь. Так, по давньому, голубко! Ні, більше ще! Вона. Про теє ж ти сумний. Що сталося з тобою? Князь. Я сумний? Тобі здається так. Ні, я веселий Все, як лише тебе побачу. Вона. Ні! Коли веселий ти, то здалека Спішиш до мене й кличеш: „Де моя Голубка? Що там поробляє?“ Потім Цілуєш зараз і питаєш: „Рада 500
