Мойому приходові? Дожидала Мене так вчасно?“ А сьогодні мовчки Ти слухаєш мене, не обіймаєш І не цілуєш в очі. Щось мабуть Стривожило тебе. І що? Чи, може, ти На мене сердишся? Князь. Не хочу дармо Я притворятися перед тобою. Так, правда, в серці моїм сум засів Тяжкий, і ти не можеш ласками Любовними розмить його, не можеш Ані влекшити, ані поділити. Вона. Мене ж болить, коли з тобою разом Не можу сумувати одним сумом. Скажи ж мені, що в тебе на душі? Позволиш, буду плакать,—не позволиш, Я ні сльозиною тобі не досаджу. Князь. Не буду гаяться. Чим скорше, тим і ліпше! Моя кохана, знаєш, що на світі Нема тривкого щастя. Ані рід Значний, ні сили, ні багацтво, ані Краса біди не може оминути. І ми—хіба не так, моя голубко?— Були щасливі. Я по крайній мірі Щасливий був тобою та твоєю Любов'ю. І хоч би в будущім що Зо мною сталося, де б я не був, Все буду споминать тебе, моє кохання. Того, що трачу враз з тобою, в світі Ніщо мені ніколи не замінить. 501
