Вона. Я ще не розумію твоїх слів, То вже лякаюся. Нам грозить доля» Готовить нам недовідоме горе? Розлуку, може?.. Князь. Може! Ти вгадала. Розлуку нам судила доля зла. Вона. Хто нас розлучить? Чи ж у мене сили Немає скрізь іти в твої сліди? Вберусь я хлопчиком і вірно буду Служить тобі в дорозі, чи в поході, Чи на війні. Війни я не боюся, Аби лиш бачила тебе. Ні, ні! Не вірю! Може ти бажаєш тільки Думки мої провідати, а може Лиш жарт пустий собі оце позволив? Князь. Ні, жарт мені не в голові сьогодні. Думки твої провідувать не треба. І не готуюсь я в далекую дорогу, Ні на війну. Лишаюсь таки дома, Проте розстатися з тобою мушу. Вона. Стривай! Тепер я розумію все. Ти женИШСЯ? Князь мовчить. Ти женишся? Князь. Так, мушу. Сама подумай 1 Ми, князі, не вільні, Так як дівчата. Не по серцю мусять 5 02
