Не звисла на узді його коня. Нехай би він розсердився й по локоть У мене руки відрубав! Нехай би Тут розтоптав мене своїм конем! Що з нею? Мельник. Дочка. Бачиш ти, князі не вільні Так як дівчата, й не по своїм серцю Беруть собі жінок. А вільно їм, Чи бач, піддурювать, божиться, плакать І говорить: „Тебе я повезу В свою палату, в ясную світлицю, І наряжу в парчу та оксамити!“ їм вільно вчить дівчат нещасних рано На свист їх підійматися з постелі І до зорі сидіти за млином, їм любо серце князівськеє тішить Бідою нашою. А там — махай! Іди, голубочко, куди захочеш, Люби, кого задумаєш! Мельник. Ось яке діло! Дочка. Та хто ж у нього суджена? На кого Він проміняв мене? О, знатиму, Дізнаюся та скажу тій змії: „Відстань від нас! Ти ж знаєш, дві вовчиці Не згодяться в одній дебрі“. Мельник. Дурна ти! Вже коли князь бере собі невісту, 505
