К а ї н. Куди ж ми йдем? Л ю ц и ф е р. Побачить те, що було, Побачить тінь тамтого світа, що Твоя земля одна лиш з нього крішка. К а ї н. Та як же? Світ не є новий? Л ю ц и ф е р. О, світ Так давній, як життя, а вно давніше, Ніж я, ти, ніж усе, що більшим Здаєсь від нас обох. Є много річей Безкраїх; многі тим гордяться, що вни Без початку, а початок їх низький, Як твій; і кращі річі пощезали, Лишивши місце бридшим, аніж ми Подумать можем. Час лиш і простір Існують все і ніколи не загинуть. Но зміна, се не смерть—окрім для глини. А глина—ти, і те лиш розумієш, Що було глинов, те і тут побачиш. К а ї н. Глину? Що ти і я те можу бачить. Летім! Л ю ц и ф е р. К а ї н. Померкли світла всі нараз,— Хоч так інощо сяли і більшіли, Немов спіти цілі. V 51
