Миліше, бачу; глянь, як небо наче З'їдає полумінь важку від крови. А в е л ь. Не думай про приємність мої жертви, А о новій від себе жертві, Каїн, Пок не запізно! К а ї н. Ні вже, ні сам жертви Складать не буду, ні тобі не дамі А в е л ь встаючи. Що ти задумав, Каїн? К а ї н. Розвалити Оцього підлизайка хмар, брудного Мізерних твоїх псалмів віщуна, Сесь вівтар, кров'ю збризьканий з невинних Ягняті Дв ель заступає вівтар. Стій, і до грішних слів грішніших Ще діл не додавай! Остав сей вівтар, Бо він святий через тоту вподобу, З якою Бог приняв із нього жертву! К а ї н. Вподобу! То такий му милий дим Спаленого м'ясива, скріпла кров, І матерей блеючих жаль за плодом Порізаним? Така му мила мука Худоби бідної, що в'ється з болю, Ніж в серці чуючи? Проч з тим кривавим Столом, най дня святого не поганить1
