Я, твій забійця. К а ї н. А в е л ь. Бог прости тя! Каїн, Втіш бідну Ціллю,—лиш один лишивсь їй брат. Умирав. К а ї н. Мені— ніодині Хто мя брата збавив? Він дивиться,—значить, він не мертвий! Смерть, се ж сон мов,—а сон повіки жмурить. Уста отверті тож,—значить, він дише! А прецінь духу не слідно! А серце,— Чи б'есь воно? Здає ми сяЧ Ні, ні! Чи все те сон, чи я враз опинився Ув іншім, гіршім світі! Пі до мною Земля дрижить!.. А се знов що? Щось мокре… Прикладав руку до чола і відтак обзирав її. Роси нема… Се кров!.. Моя се кров. Кров мойого брата, лиш пролита мною! Пощо ж я ще живу, колим кров власну Життя позбавив? Ні, не може бути, Він не мертвий! Чи ж мовчанка-—то смерть? Він збудиться, я тут зажду при нім. Життя не так слабе, щоби так швидко Загасло! Ні! Він говорив ще впівсля… Як я до нього заговорю?.. „Брате“? Ні,—годі: брат же брата чень не б'є. А прецінь… прецінь… О, скажи хоч слово! Хоч словечко тим голосом лагідним,— Щоб ми мій власний голос не обрид! Цілля надходить. 11 Здав ми ся—здається мені. 98
