конечні, уривані оповідання про різні шахрайства, про піятики ріпників, про їх добрі зарібки і марновання заробленого гроша, про вибухи кип'ячки в закопах на п'ятім, десятім, дванадцятім сажні.
Я слухав тих оповідань як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї. Борислав з його страховищами, дикими жартами та дикими скоками фортуни, з його дивним промислом, дивним способом праці та дивним народом заповнював мою фантазію. Наша слобода лежала далеко від гостинця[1]; від нас ніхто не ходив ані не їздив до Борислава, але наслухавшися в зимі в кузні оповідань про нього я постановив собі зараз на весні не пожалувати ніг, побігти на гостинець і визирати там доти, доки не побачу ріпників, що з дальших, бідніших сіл ішли там гостинцем до Борислава або вертали відтам у суботу додому. Та моя цікавість була заспокоєна швидше: ще в зимі батько взяв мене одного понеділка до Дрогобича і тут я побачив цілі юрби ріпників і цілі купи жидів, що кожного селянина, який їм по одязі видавався Бориславцем, запитували:
— Ґаздо, ґаздо! Ви з Борислава? А маєте закопи на продаж?
Батько не радо слухав тих оповідань про Борислав. Він так зжився зі старими порядками сільського життя, що в тім новім бориславськім розгардіяші чув щось
- ↑ Гостинець — шлях.
