хліба, пів плесканки сиру на деревляній тарілці — і починається частовання, «обливання» нової сокири.
Батько випиває чарку горілки, закусує і береться до нової роботи; решта товариства частується, гуторить, жартує. Цей марить на яві: якби мені дві-три сотки[1], то я би те й те зробив та показав! Другий числить, скільки грошей в останнім році перейшло через його руки.
— Дванадцять десяток, бігме кумочку, дванадцять десяток, як один крейцер[2]! Яка би то пара воликів була! А так що! Як в пальці тріс. Ні чоловік в'їв, ні впив, ні красно входив[3], лиш дідьчій матері годив.
— А вам, куме Марку, — обертається один до нашого простодушного сусіда, — якби вам так дванадцять десяточок тепер, щоби ви зробили?
— Я-я-я, — заїкається Марко,—вже би-би-би я зна-на-нав, де їх сховати.
— Певно завинули би в шматину, та запхали де під стріху! — жартує дехто. Марко не силкується реплікувати, тільки хитає головою, мовляв: жартуйте здорові, а я своє знаю!
Інші радяться про свої хатні справи: у того корова положилася, там дитина кашляє; інший хвалиться, що вчора з полукіпка пшениці намолотив п'ять чверток. Обмови, обсуджування неприсутніх бать-
