— Ну, що, сину, добре робота йде?
— Добре, тату!
— Як схочеш, то можеш лишитися. Але перед тим ходімо ще трохи далі, бо ми ще дуже мало світу виділи.
Добре. Пішли далі селом, а на вулиці пострічалася їм дівка. Син став, дивиться — що то, ще не видів такого, а далі питає:
— Тату, а то що таке?
— То, синоньку, скуска, — каже старий.
А в сина аж очі розгараються.
— Ей, тату, якби то ми в лісі мали таку скуску!
Пізнав старий, що в хлопцеві кров заговорила та й каже:
— Ну, годі, сину! Будемо вертати додому.
Вертають. Прийшли знов до кузні, а старий каже до сина:
— А що, сину, може хочеш іще трохи покувати?
— Добре, тату, — каже син.
Та й знов по свойому: йде до огню, а там залізо розпечене. Він хап рукою за залізо. Ей, як не крикнув, як не хопить руку назад! А долоня вся міхуром стала. Обпік дочиста. А старий каже:
— Видиш, сину, то за те, що ти тої скуски захотів.
Та й забрались оба і пішли назад до лісу.
Батько оповідав цю притчу жартом. Аскетизм, що лежить в її основі, був зовсім чужий його вдачі. Навпаки, все і всюди він був чоловік товариський, громадський. «З людьми і для людей», — це
