нарешті дійшов до того, що зненавидів людей і захотів і собі ж відчужитися від них. Утік у ліс, але люди знайшли його, а коли він не хотів вертати до міста, то вони захотіли жити з ним у лісі. Він знов утік від них, і знов його знайшли. Він сховався в якусь недоступну нетру — і там його знайшли; поплив на море і велів себе покинути на якійсь пустій скалі серед води, — і там люди віднайшли його і липли до нього по-давньому. Тоді він почав молитися Богу: — Господи, дай мені таку слабість, щоби мене всі люди боялися, щоби перестали липнути до мене!
Як зачав молитися, як зачав Бога просити, так нарешті Пан-Біг зіслав на нього таку слабість, що зачав собою бити до землі, розщибати, піну точити, ричати не своїм голосом, так що всі люди його пуджалися[1] і втікали від нього. А він при кожнім такім нападі все бачив чортів, що його торгають розпеченими кліщами, тягнуть до себе залізними гаками, б'ють залізними палицями, а все кричать:
— Ходи до нас! Ходи до нас!
Так він мучився цілих дванадцять літ, але вже не тікав у ліси та в дебрі. Тепер його душа тягла до людей, але люди тікали від нього. Він ходив по містах та селах, просив притулку, але тота хвороба зробила його таким страшним, що ніхто не хотів його приймити під свою стріху. Як де вийшов межи купу людей, то всі розбігалися; навіть до церкви не міг війти, бо всі втікали відтам, де він появився,
- ↑ Пуджалися — лякалися.
