Розмова в столярні звичайно йшла по-українськи, хоча челядники бували українці і поляки; тільки Гучинський з жінкою в хвилях інтимних пертрактацій[1] говорив по-польськи. Не знаю, які бували причини тих, звичайно досить голосних пертрактацій, що іноді кінчалися баталіями, по яких Кошицька день або два лежала в ліжку з головою пообв'язуваною мокрими рушниками. Чи Гучинський, молодий, незвичайно сангвінічний чоловік, давав Кошицькій причину до заздрости, чи сам він був незадоволений тим, що не мав з нею дітей, цього не можу сказати. Здається, що його дразнило положення молодого мужа при старшій жінці, а може й почуття, що інтеліґенцією, досвідом і енерґією вона все таки держить верх над ним. Говорили, що по шлюбі їм пророковано незгідливе життя і йому швидшу смерть перед нею. Дві воскові свічечки, зовсім однакової довготи й грубости, приліплено на стіні над головами молодих, щоб горіли в часі пошлюбного обіду. Одна мала значити його долю, а одна її. Отже кажуть, що полум'я обох свічечок раз-у-раз відверталося одне від одного в розбіжних напрямах, а нарешті його свічка згасла, догорівши ледве до половини. Я певний, що ця ворожба була першим жбихом[2] холодної води на гарячі мрії Гучинського, якого тягла до Кошицької мабуть її вигода й енерґія, а не сама лише холодна спекуляція на столярську
