Окреме місце займає в моїх споминах термінатор Ясько Романський. Це був одинокий крім мене малолітній в домі і через те мій природній товариш. Живий, резолютний[1], гострий на язик, та зате не надто прудкий до роботи, цинічний і без скрупулів[2] у багатьох таких справах, які для мене були «предел его-же не прейдеши», він був тип міського хлопця, повна супротилежність того несмілого та боязливого селюха, яким був я. Не диво, що він перший впроваджував мене в многі деталі міської цивілізації, вчив мене розпізнавати час на годиннику, розріжнювати биття квадрансове[3] від годинового, орієнтуватися в місті, знаходити потрібні склепи, вулиці, майстерні, заклади. Під його проводом я в неділі й свята по полудні пускався на далекі передмістя Дрогобича, де в нього були свояки й знайомі. Іншим разом, коли треба було сидіти дома, а роботи не було, він учив мене мелодій польських колядок та інших кантичкових пісень, і часто сидячи в пустій столярні, похилені над заялозеною старою кантичкою ми щосили викрикували звісний колядковий рефрен:
|
Hej, hej, jedni grali, |
