преспокійно, антиципуючи[1] вічний сон її властивого хазяїна. Та моя мати, довідавшися про це, запротестувала проти того і мені перестали стелити в домовинах, тьотя, здається, звинялася навіть, що вона нічого не знає про це і що Ясько кілька разів стелив мені в домовинах на жарт.
На третім році мойого побуту в Гучинських вони зачали будувати свій власний дерев'яний дім при одній із сусідніх вулиць. Моя цікавість мала тут знов широке поле придивлятися праці теслів і тисячним сценам будування в місті, починаючи від тої, як Гучинський і цьоця одного вечера прийшли з міста значно підхмелені і придвигали[2] чималий мішок грошей. З їх розмови я довідався, що це вони затягли в столярськім цеху позичку — мабуть 120 ринських, на ті часи показну суму — і цехова каса виплатила їм ту позичку самими мідяками, так що вони мусіли брати гроші в мішок, мішок на палицю, а палицю за оба кінці обоє на плечі і нести їх так, як ті старозавітні жидівські оглядачі Палестини несли в табір Ісуса Навина вкрадений десь по дорозі здоровенний кетях винограду. В цеху з нагоди цеї позички був не малий «трактамент»[3] і наші майстер з майстровою забарилися до пізна; ніч була темна, дорога болотяна, мішок з грішми важкий, а ноги в обох нетверді — от
