Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 2. Оповідання (1956).djvu/156

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і не диво, що обоє прийшли додому заталапані, змучені і сердиті одне на одного, і празничний день закінчився сутою сваркою, в якій майстрова побажала майстрові, щоб уже раз виповнив свою обіцянку і зломив собі на троє не одну, але обі ноги і голову в додатку, а майстер в браку сильнішого аргументу вхопив здоровий бляшаний друшляк і так делікатно насадив його цьоці Кошицькій на голову, що вона опинилася мов у старім рицарськім шоломі з замкненим візіром, а краї друшляка щільно окрутились їй довкола шиї. Ми оба з Яськом мали потім не мало роботи, поки розігнули бляху на стільки, що могли зняти з цьоциної голови цей імпровізований і зовсім невигідний шолом. Цьоця після того пам'ятного вечера лежала два дні в ліжку, а третього дня вставши до малювання скринь, з якоюсь пасією раз-у-раз виспівувала ту строфу польської колядки, де згадувалось ім'я майстра — Войтіх, і за кожним разом махала грізно квачем у його бік співаючи:

Bieg Wojtek bez portek po sniegu, po grudzie:
Smieją się, cieszą się: cha-cha-cha-cha ludzie![1]

А майстер мовчки робив при варстаті і при кожнім такім натяку червонів мов буряк.

VI.

Скінчивши так звану нормальну школу у Василіян, я перейшов на іншу станцію

  1. Біг Войтіх без штанів по снігу, по грудках,
    Сміються, тішуться: ха-ха-ха-ха люди!