великий гамір; дехто сміявся; інші, видно, також не зовсім добре розуміли, чи це був дотеп, жарт о професора, чи кара, а коли кара, то за яку провину?
Та десь так за тиждень, за два по початку курсу о. Телесницький виявив вповні свій талант. Це був талант sui generis[1], будь-що-будь незвичайний. До його повного заманіфестування допомогла одна, здавалось би, проста і незначна річ. Одного дня під час години, не знати як і відки, в руках о. Телесницького появилася невеличка тростинка. Тонкий, може на півметра довгий шматок звичайної гішпанської тростини. Ми не бачили, щоб він, входячи до кляси, мав її в руках. Аж під час години — здається, під час німецьких вправ, не знати як і відки, вона появилася в нього. Мабуть була досі захована в халяві його чобота. Не скажу навіть, щоб ми завважили її появу. Ми всі писали щось під диктандо о. професора, і коли він диктуючи зі звичайним своїм розмахом ходив по клясі, ми почули легкий свист. Тільки тоді сміліші зирнули на о. професора і побачили в його руці тростинку.
Розуміється, вид цього педагогічного знаряддя не був для нас нічим новим. Ми не ахнули, не зупинилися в писанню; навпаки, можна сказати, що цей вид якось навіть немов додав нам більшої охоти до писання, більшого замилування до мудрости, диктованої о. Телесницьким.
- ↑ Sui generis — своєрідний.
