уст, потім вийшов на коридор, приніс склянку води і хлюпнув на зомлілого хлопця. Цей отворив очі і застогнав.
— Га, га, га! Пане Волянський! А як вам дрімалося? — жартував о. Телесницький.
— А що, знаєте тепер, як то смакує? Ну, поможіть йому вбиратися!
Цензор і помічники підняли Волянського, привели в порядок його одежу, раз-у-раз піддержуючи його.
— Ну, що ж ти, не маєш сили сам стояти на ногах? А мав силу вибити мені зуби! Го, го, синку! Бачиш тепер, як то в нас виглядає? Ади[1]!
І він показав йому закривавлену палку і криваві кропки по стіні, що набризькали з неї.
— Бачиш? А знаєш, як то називається? Отже знай, це кутя з маком! Ти бачив, як на Святий Вечір кидають її на стелю і вона отакими бризками прилипне до стелі? Що тоді приговорюють? Не тямиш? Правда, кажуть: Сійся, родися жито, пшениця, всяка пашниця! Так само і в нас. Із отакого сім'я має вирости пильність, умілість, послух, покірність, пошанування старших і всяка інша пашниця. Ну, а тепер іди на місце.
Волянський, тихо стогнучи, стояв на місці. Помічники цензора взяли його під руки і повели до лавки.
Сідаючи, він скрикнув з болю.
— Га, га, га! — реготався о. Телесницький. — А що, бігають мурашки? Шкроботять хрущі? А видиш, як то недобре
- ↑ Ади — гляди!
