то хоч ми й любили його і вважали справедливим, але доступу до нього не мали, о. Телесницький упередив нас, сам раз-у-раз жалувався на нас, що ми ліниві, непослушні, свавільні і що без бійки не можна собі з нами дати ради. Очевидно він таким способом загороджував поле всякій скарзі з нашого боку на биття та жорстокість. Навпаки, під впливом його наговорів о. Барусевич кілька разів приходив до нашої кляси, вичитував нам гострі догани та докори, побув звичайно з півгодини на лекції, а переконавшися наочно, що хлопці справді зле відповідають і мало вміють, повторяв свої докори і догани і відходив, здвигаючи плечима, очевидно лишаючи о. Телесницькому вільну руку робити з нами, що його душа забажає.
Свойому улюбленому катехиту о. Красицькому ми найскоріше були б пожалувалися, та на жаль він зараз з осені захорував і науку релігії замість нього обняв той сам наш кат о. Телесницький. Аж десь по Різдвяних Святах о. Красицький видужав настільки, що міг прийти до нашої кляси.
Він увійшов як звичайно — потиху, так що ми не чули його кроків, потім прожогом отворивши двері і мов із засідки зазираючи до кляси та регочучись своїм веселим, добродушним сміхом:
— Га, га, га!
Ах, але це не був його звичайний, давній сміх! Це була якась силувана, позичена веселість. І лице о. катехита не було давнє, кругле, здорове, радісне з блискучими, веселими очима. Тепер воно
