ми оберталися до пана Білінського, і він ніколи не відмовляв свойого пояснення. Його пансіоністи сміялися з нього, з його скупости (він був скупий і поперед усього для себе, ходив у біднім міщанськім убранню густо вкритім латками, і призвичаював також своїх пансіоністів до можливо простої та скромної одежі), але проте любили його за його терпеливість та добродушність. Загально звісний був у Дрогобичі жарт, що пан Білінський знає для непослушних та лінивих у своїм пансіоні одну-одніську кару — наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою.
О. Телесницький зразу толерував[1] пана Білінського в своїй клясі. Інколи навіть, у сумнівних для нього наукових питаннях він обертався до нього:
— Пане Білінський, а ви як гадаєте?
Пан Білінський уставав із свойого місця і махаючи ненастанно головою, загикуючись, глухим голосом відповідав або вийшовши до таблиці помагав виробити рахунок.
Призвичаєний до давньої практики василіянської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в клясі били учеників. Навпаки, іноді, коли кара трапила когось із його пансіоністів, що дався йому взнаки чи то непослухом, чи лінивством і котрого він проте не важився карати дома, він висловлював своє вдоволення глухим буркотанням:
— А так, так, так! Так йому треба.
- ↑ Толерував — терпів.
