в цей бік, заплутувалися в „романси“ з ріжними служницями, ученицями дівочої школи; деякі знаходили собі навіть прихильниць у сфері професорських жінок, що нудячись в неприсутності мужів, занятих культом скляного бога в Баєра, шукали розривки, де могли. В клясах і по за клясами йшли між старшими таємні, уривані шепти, сміхи та жарти, повні натяків очевидно масних та незрозумілих для нас „дрібноти“. З загального гамору в часі павз або перед годинами проривалися звідси й відти жіночі імена в ріжних відмінках, а одного разу о. катехит Торонський, війшовши до шестої класи, на свою превеликий соблазн побачив на таблиці виписану великими буквами скрутну теологічну квестію[1] „Що значить по-християнськи — кафтолически любити дівку?“ Покійник силкувався роздути з цеї квестії кримінальну справу, доніс директорові, домагався скликання конференції та зарядження слідства за тим, хто написав ці слова на таблиці, грозив навіть карами, але в в своїм запалі забув про corpus delicti[2]: поки він був у канцелярії з донесенням, інкриміновані слова з таблиці щезли, директор Куровський прийшовши до кляси не застав нічого і якось потім зумів уговкати отця мораліста, який одначе не залишив по тихо на власну руку нишпорити за винуватим — звісно, на дармо.
Розуміється, не бракувало й піятик, хоча на честь учеників треба признати,
