— Та це наші руські друки.
— О! — здивувався Лімбах. — Оце все?
— Так.
— Маєте того так багато?
— Що де можу дістати, те стягаю — мовив я. — По селах, по попівствах у нас те деруть і палять або зуживають на великодні паски. Не трудно випросити і дістати в дарунку.
— Певно сміття! — зневажливо буркнув Лімбах відкладаючи книжку, якої заголовка очевидно не вмів прочитати.
— Буває всіляке, — відповів я не без прикрости. — Ну, але я мушу прочитати. Знаєте, що казав старий Фредро[1]: Obce rzeczy wiedzieć ciekawość jest, a swoje potrzeba[2].
— Фредро? Фредро? Що це таке за Фредро?
Показалося, що і в польській літературі старий Лімбах був так само не дома, як у руській. Коли в другій поличці моєї шафи він наскочив на польських письменників, — розуміється, там були самі dii minorum gentum[3] Дзєржковський, Захаріясевич, «Czarny Matwij» Лозінського, ріжні брошури, Бог зна як і відки занесені в те вороняче гніздо, що звалося тоді моєю бібліотекою, — він з несмаком почав переглядати книжку за книжкою.
— Hilarego Meciszewskiego Słow kilkanaście[4], це що таке?
