агностик: у нього не було змислу для релігії — таке бодай вражіння виніс я зі своєї знайомости з ним.
Так само, як до Біблії, я не міг загріти його до індійщини. Я спровадив собі був Боппові переклади деяких епізодів із Магабгарати і дав один прочитати Лімбахові. Він приніс мені брошуру другого дня і кинув її на стіл з обуренням.
— Хочеться вам псувати собі смак і жолудок такою мерзотою! — крикнув він. — Це не поезія, не вірші, а якесь дрюччя, пов'язане по парі.
Я сказав, що на віршову форму не треба вважати; це ж віршував граматик, не поет, треба брати саму річ.
— Дайте мені спокій з тими червоношкірими! — кричав він, мішаючи індусів з американськими індіянами. — Можна здуріти, слідячи за шаленими скоками їх фантазії. Жаль мені вас, що вам це подобається. Нічого з вас не буле.
Так само він не міг набрати смаку до середньовікової німецької поезії, до Пісні про Нібелунгів, до рицарських епопей та романів — розуміється, з виємком Дон Кіхота. Його вдача була реалістична, любила ясність красок і простоту ліній. Гомер і Шекспір, Дон Кіхот і Вальтер Скот, Гете і Шіллер, а особливо Діккенс, то були його улюблені письменники.
— Тих держіться! — повторяв він мені не раз. Від них учіться не лише писати, але головна річ — бачити! Бачити те, що довкола вас діється, що вас окружає. В баченню, в оці головна штука. Ту саму річ можна бачити ріжними очима, і вона
