в його розмовах — це була теж одна з тих його прикмет, що робила розмови з ним привабними для мене і не допускала до них ані тіні фальші та робленого патосу — веліли догадуватися, що він походив із німецької, мабуть урядницької родини, що зайшла до Галичини. Які були первісно його обставини, які школи він кінчив, яке становище займав і з яких причин опинився на дні бідности, на тій абсолютній площі пролетарського життя, на якій я застав його — не знаю. З деяких натяків у розмовах — рідких і нецікавих — з його сином я міг догадуватися, що й сам старий Лімбах був первісно якимсь урядником, мав жінку, яка вмерла з гризоти над його поведенням, доживши до того, що її чоловіка за щось прогнано зі служби — одним словом, була якась тиха, мовчазна трагедія в його сімейнім життю, і тінь тої трагедії лежала перегородою між сином і батьком. Син майже ніколи не брав участи в розмовах батька з учениками, державсь осторонь, вічно зайнятий лекціями, якими заробляв на удержання своє а може й батькове. Чи й старий Лімбах давав які лекції, не знаю; здається, що ні. Ближчою до правди мені видається поголоска, яку повторяв дехто в Дрогобичі, що він займався покутним писарством, але й тут я з власного спостереження не можу сказати нічого.
Чи він пив? І того не знаю. П'яним я його не бачив ніколи, горілчаного духу від нього не чув так само, як і цинічних розмов, у яких любуються налогові п'яниці
