ську та французьку мову він при помочі Міхонського легко вивчився італійської, перечитав обов'язкове «I promessi sposi» Манцоні, та його тягло до Данта й Аріоста. Міхонський радив йому лишити собі їх на час по матурі, а тим часом поглиблював його розуміння прочитаних авторів розмовами про твори чільних майстрів всесвітньої літератури. Добачаючи в Грабових відповідях та рефератах, що він із пляніметричної — по його термінології — стадії розуміння переходить до стереометричної, він давав йому читати докладні життєписи даних авторів, збірники їх листів, мемуари їх самих та їх сучасників і тим приучував його з одного боку розуміти всякий твір людського духу на основі того часу і тих живих людських взаємин, яких він був витвором і виразом, а з другого боку призвичаював його розуміти історію даного часу, так сказати, аналітично, із свідоцтв та настроїв тогочасних людей, а не з готових шабльонових конструкцій шкільних підручників. Тоді поза шкільними підручниками були в моді серед гімназіяльної молодіжі більші «Weltgeschicht»-и[1] Роттека і Шльоссера, та Міхонський не радив Борисові читати їх.
— В загальних нарисах, — мовив він — маєш всесвітню історію в школі. Цю мусиш вивчити, хоча там дев'ять десятих дурниці. По що тобі ще збільшувати той баляст і набивати собі голову готовими конструкціями, які для свого часу і для
- ↑ Всесвітня історія
