їх авторів може й мали якесь значення, а для нас не мають ніякого? Захочеш глибше війти в студіювання якоїсь історичної епохи, то йди просто до джерел, до сучасних тій епосі писань, або до основних монографій, а отакі сметанкарі, що нібито збирають сметанку з усіх спеціяльних праць, дають по правді тільки якусь бовтанку, препаровану для їх власного смаку, але для нас, особливо для молоді більше шкідливу, ніж пожиточну.
Так само остерігав Міхонський Бориса перед читанням компендій[1] історії літератури.
— Це не для тебе! — говорив він. — Старайся насамперед пізнати якнайбільше творів літератури з власного читання, а тоді вже берися й до історії літератури. Я би велів попалити дев'ять десятих частей усіх тих компендій. Це попросту деморалізація, а не наука. Вони виробляють цілі генерації тих премудрих людців, що все знають, але поверх, з чужих слів, а про все готові говорити з таким певним видом, немов вони все те бачили, читали й передумали.
А вже найдужче розсердився Міхонський на Бориса (це й було лиш один-однісінький раз), коли припадково Борис, діставши від якогось товариша в позику естетику Лемке, свіжо тоді видану по-польськи, приніс її до свойого вчителя і запитав, як йому братись до її прочитання.
- ↑ Компендія — підсобні книги.
