— Кинь це геть! Навіть не дивися на це! То сміття! То дурниці від першого слова до останнього! — кричав Міхонський. — Зараз перші слова «nauka o piéknie»[1], то пірамідальна дурниця і брехня. Нема ніякої спеціяльної науки про красоту, а естетика також зовсім не є наукою про красоту та й взагалі не є ніякою наукою. Красота, то наше суб'єктивне почування певних форм, пропорцій, звуків, кольорів, таке саме суб'єктивне, як любов, гнів, погорда. Нема ніякої спеціяльної науки про любов ані про гнів, так само нема ніякої спеціяльної науки про почуття красоти. А поза нашим особистим почуттям ніякої красоти нема, хоч хай собі ті німецькі блягери[2] кричать і на головах стають. Не читай того! Вчися дивитися на природу, на твори людської штуки, але дивитися власними очима, не крізь окуляри ніяких псевдоестетичних формул. Чим більше їх будеш бачити, чим докладніше їм будеш придивлятися, чим ліпше будеш пізнавати їх техніку та загальні закони психології, тим краще виробиться твій смак. А отакі естетики, то властиво лише школи для вироблювання говорячих сорок та попугаїв, сморгонські академії, де вчать медведів танцювати — всіх на один лад і всіх без тями.
Обік чільних творів літератури — про твори штуки тоді в Перемишлі не було й мови — Міхонський давав Борисові чи-
