що всьому тому в великій мірі винні ми самі, ми, вчителі. Займіть, зацікавте хлопця наукою, давайте йому з себе приклад справді духового, відданого науці життя, то він прилипне до вас усією душею і не подумає навіть про п'янство й карти. А що до дівчат — ет, не варто й говорити те, що вже давно горобці повинні б на дахах цвіркати!
Розуміється, такі його слова справи не поправляли і вчителі під обухом регуляміну та шкільного закону не вагувались «вбивати морально» щороку по кілька або й по кільканадцять молодих людей за такі проступки.
Борис, для якого Міхонський зробився правдивим духовим батьком, ані не подумав ніколи про карти та піятику. Та й ніколи йому було: завсіди навал роботи, та й то роботи такої приманливої, що ніякими картами, ніякою піятикою його від неї не відтягнеш. А втомиться було шкільною наукою та читанням позашкільних книжок, то біжить до своєї комірки, де мав невеличкий столярський варстат та власної роботи токареньку, і струже, точить, ріже, складає, доки й фізично натомлене тіло не запросить спочинку. А поза тою дрібною, щоденною роботою виднілись такі широкі, світлі й безмежні горизонти нової, ще кращої і приманнішої роботи, що забутись хоч на годинку, заголомшитись чи то картами, чи трунком Борис уважав би для себе простою стратою, а не приємністю.
Ми вже бачили, яким простим, натуральним способом Міхонський розбудив
